Очищають Землю і зупиняють нову інкарнацію світового зла

Взвод безпілотних авіаційних комплексів 1 Інтернаціонального легіону оборони України – унікальний підрозділ. Усі хлопці – добровольці. Вмотивовані і добре навчені. Вони не просто “натискають кнопки”, а постійно удосконалюють свою майстерність, вивчають достатньо складні деталі. Ці люди розбираються в радіочастотах, у принципах роботи складної сучасної техніки, розуміють, як противник ставить завади їхній роботі. Їм доводиться діяти не лише в умовах активної радіоелектронної протидії ворога, але й відчувати на собі регулярні удари у відповідь. Значення маскування не можна переоцінити, адже якщо окупантам вдається дізнатися, звідки працюють українські безпілотники – вони не жаліють керованої авіабомби та, відповідно, дорогого вильоту літака, не кажучи уже про артилерійський вогневий наліт чи більш дешевий засіб ураження.

Серед особового складу – українські та іноземні добровольці. Одні з них – досвідчені воїни, які виконали безліч місій і відправили до пекла не один десяток орків. Інші – люди, які недавно пройшли базову підготовку. Вони навчаються у більш досвідчених колег та формують власний авторський почерк смертоносної сучасної воєнної майстерності.

Хлопці підтримують філософський світогляд:

 – Звісно, те, що ти забрав життя, – це погано. – Каже про воєнні будні підрозділу 1 Інтернаціонального легіону Микола – Досягнення цілі оператором дрона – непростий процес. Потрібно, щоби пташка злетіла, щоби їй не перешкодили радіозавади ворога та його зброя, необхідно влучити в ціль і забезпечити ідеальну роботу складної апаратури з багатьма елементами. Це зовсім не натискання на кнопочки, від якого гинуть вороги, поміж пожаркою ковбасок і попиванням пива, як може здатися з боку. Крім того, у ворога теж достатньо дронів, і не тільки. Якщо ти готовий знищити ворога – маєш бути готовим і до того, що можуть убити тебе. Але добре виконане польотне завдання та знищена ворожа ціль завжди приносять пілоту задоволення від гарної роботи. І, зрештою, чого він тут бігав, той орк, хто його сюди запрошував? Хай полежить у траві, відпочине, – підсумовує Микола.

Слова про ворожу активність підтверджуються характерними звуками під час інтерв’ю. Близькі вибухи від ворожих прильотів, вогонь зі стрілецької зброї, вірогідно – по ворожій повітряній цілі. Коли після одного зі струсів здається, що злегка підстрибнув дах бліндажа, – один із журналістів запитує, що це було?

– Не знаю, – каже доброволець зі Сполучених Штатів на позивний Папай. – Але я візьму свою гвинтівку. – За мить, штурмова гвинтівка уже в руках власника, і він незворушно продовжує відповідати на запитання журналістів.

Мандо – також американець. На відміну від Папая, це його перший бойовий вихід. Сказати, що чоловік тримається добре – це не сказати нічого:

– Команда тут дійсно хороша і я дійсно насолоджуюся перебуванням тут, – каже Мандо, усміхаючись після чергового вибуху десь неподалік.

Додає, що настрій піднімає добре почуття гумору товаришів та абсолютна адекватність командування, яке навчає і підказує в усьому, що може знадобитися для непростої бойової роботи.

Старожил команди Панкейк із Індії. На початку російського широкомасштабного вторгнення він навчався в одному з харківських вищих навчальних закладів. Не роздумуючи, зголосився добровольцем і воює уже більше трьох років. Зовнішній абсолютний спокій, незвичайна скромність та інтелігентність разом із худорлявою фігурою можуть скласти оманливе враження. Але як тільки “пташка” піднімається у повітря, погляд Панкейка прикипає до екрана, а його руки лягають на пульт, – зосереджений вираз обличчя та азартний блиск в очах видає справжній характер воїна.

– У вас же в Індії також загроза війни, чи не виникало у Вас думки, застосувати свої можливості там? – запитуємо Панкейка.

– Харків став мені другим домом. Зараз я його захищаю і маю намір робити це надалі, – із простотою та затятістю досвідченого солдата відповідає легіонер, засвідчуючи абсолютно очевидний для нього факт.

Морж – українець. Займався інформаційними технологіями, маючи престижну зарплатню та можливість обирати спосіб життя. Попри середній за терміном, але інтенсивний за характером бойовий досвід, він коригує хлопців і підказує їм, адже спілкується зі складною технікою “на ти”. На запитання, що тут зараз відбувається, Морж відповідає, як личить воїну, коротко, максимально чітко і без зайвих прикрас: “Тут відбувається знищення росіян”.

Чоловік додає, що ішов у 1 Інтернаціональний легіон оборони України, бо розраховував працювати із вмотивованими людьми, які точно не просто так сюди приїхали. “В цілому, – каже Морж, – отримав те, що хотів”.

Микола не приховує, що очікує розширення підрозділу. Саме зараз вмотивовані добровольці, які готові навчатися, незалежно від віри, раси та місця народження, мають можливість стати частиною команди управління безпілотними авіаційними комплексами 1 Інтернаціонального легіону оборони України. Для цього необхідно “бути страшним занудою”, тобто постійно навчатися і глибоко розбиратися у складних питаннях. Людину, яка володіє такою якістю, можна навчити усього іншого, але ґрунтовний підхід і прагнення до саморозвитку – це головне. Адже на війні не буває дрібниць. Від пропрацьованості деталей операції залежить життя і смерть. Свої власні, побратимів, ворога.

Тут кожен – не просто одиниця у штатному списку, а спеціаліст, якого цінують і ставляться до нього відповідно. Бачачи, що кандидат може виконувати бойові завдання, командир відправляє його для подальшої підготовки на спеціальні курси. Як українці, так і іноземці, отримують належну сертифікацію, військово-облікову спеціальність. Якщо є така потреба – разом з воїном на курси відправляють перекладача. Для багатьох військовослужбовців в умовах сучасного світу це підтверджена документально гарантія засвоєння професії, яка точно буде актуальною у майбутньому, незалежно від географії перебування.

Під більш і менш далекі вибухи, дотримуючись принципів маскування та зі стрілецькою зброєю напоготові, ми повертаємося за своїми провідниками. Вони як риба в воді почуваються у цій обстановці, але руки також тримають на руків’ях, і на це, очевидно, є достатньо причин. Команда управління безпілотними авіаційними комплексами продовжує свій звичний день. Накази і доповіді через радіостанцію, злагоджена робота з перезарядки акумуляторів та перевірки найрізноманітнішої техніки, пульти управління, що оживають в умілих руках та черговий “по небу”, який робить свою роботу буденно, спокійно, але від цього не менш пильно. Усі вони кожної секунди ризикують своїм життям, вселяючи упевненість в завтрашньому дні для мирних сіл і містечок та впевненість у надійному, хоча, зовсім не обов’язково безболісному, закінченні ганебного шляху для окупанта, який намагатиметься штурмувати українські простори й позиції пішим чи на техніці.

Адже тут виконують свою складну і небезпечну місію, очищаючи землю і зупиняючи нову інкарнацію світового зла, воїни-добровольці, найкращі люди цієї планети – легіонери вільного світу.

Тут відбувається знищення росіян.

Текст, фото:

Володимир Патола